Глухота – стан,  при якому людина  не сприймає голосну мову, що звучить навіть зовсім близько, біля самого вуха.

Повна глухота зустрічається рідко. В 40-70% випадків (різні видання дають різну інформацію) хворі все ж трохи чують. Вони відрізняють дуже голосні немовні і мовні звуки.

Глухота буває набутою,  вродженою або незрозумілого походження.

У випадку  набутої   форми глухоти трапляється пошкодження нормально сформованих органів слуху.

Глухота буває набутою,  вродженою або незрозумілого походження.

У випадку  набутої   форми глухоти трапляється пошкодження нормально сформованих органів слуху.

У дітей найчастіше набута глухота є наслідками:

  -гострого або хронічного отиту (запалення середнього вуха);

  -захворювання носу та носоглотки;

  -патологічних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві (самі важкі форми).

При вродженій глухоті порушується нормальне формування органа слуху у зародка. Тому є дві причини:

-перша – якщо мати під час вагітності перехворіла інфекційними захворюваннями, наприклад краснухою, скарлатиною, грипом або її організм підлягав інтоксикації – алкоголем, свинцем і т.д.;

-друга – спадкова глухота через порушення

 генетичному апараті плоду.

Вроджена, як і набута в ранньому дитинстві (до 1-2, інколи 3-4 років), глухота лишає дітей можливості оволодіти мовними навиками, і вони стають глухонімими. Тобто глухонімі не говорять взагалі не через якісь порушення в мовному апараті (наприклад, в голосових зв’язках ), а просто вони не чують розмовної мови. Деякі глухонімі говорять, але не милозвучно, різко. Зазвичай це більш схоже  на  викрики.

Л.В.Нейман відзначає, що можливості розрізнення звуків оточуючого світу глухими дітьми залежать в основному  від діапазону частот, доступних до сприймання. Він виділяє 4 групи глухих:

1 група – діти, які сприймають звуки найнижчої частоти, 125-250 Гц.

2 група – діти, які сприймають звуки до 500 Гц.

3 група – діти, які сприймають звуки до 1000 Гц.

4 група – діти, які сприймають звуки до 2000 Гц і вище.

Діти 1 та 2 групи можуть сприймати тільки дуже гучні звуки (гучний крик, удари в барабан, гудок тепловоза) на невеликій відстані. Діти 3 та 4 групи можуть сприймати та розрізняти на невеликій відстані різноманітні звуки: звучання музичних інструментів та іграшок, дзвінок телефону, декілька добре знайомих слів.

Вертаючись до туговухості, можна сказати,що туговухість також має вроджену і набуту форми. Причини появи набутої туговухості ті ж, що і набутої глухоти.

Туговухість – такий ступінь зниження слуху, при якому людина відчуває  труднощі у звичайному мовному спілкуванні з оточуючими.

Згідно з міжнародною класифікацією, основаною на визначенні порогу слухую, виділяють чотири ступеня туговухості:

Визначення ступеня зниження слуху в дітей є необхідною передумовою оптимального вибору засобів лікування, реабілітації та організації корекційно-педагогічного впливу.

 Існує декілька класифікацій порушень слуху.

Серед них найбільш поширеними є класифікації Б. С. Преображенского і Л. В. Неймана.

За Л.В.Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц):

І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ;для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.

ІІ – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ; мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м

ІІІ – втрата слуху вище 70 дБ; мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть біля вуха.

Важкість в оволодінні мовленням можуть виникати у дитини при зниженні порогу чутності до 15-20 дБ, за Нейманом – це межа між нормальним слухом і туговухістю. Межа між туговухістю та глухотою - 85 дБ.

Заслуга Р. М. Боскіс полягає в тому, що серед дітей з порушеннями слуху вона виділила слабочуючих, як заслуговуючих особливого психолого-педагогічного підходу. Головна відмінна риса цих дітей від глухих полягає в тому, що вони самостійно, хоч і на  недостатньому рівні, засвоюють усну мову. Боскіс, Коровіним,Зикеєвим та іншими фахівцями в 50—60-ті рр. XX в. була розроблена система спеціального навчання слабочуючих дітей усної і письмової мови, російської мови та інших предметів шкільного циклу. Було передбачено два відділення під час навчання:      

I відділення — для дітей, що мають відносно невеликі порушення слуху і фразову мову з помилками вимови і її розуміння;

II відділення — для дітей з важчим порушенням слуху і лише з самою елементарною мовою. Декілька пізніше була створена система спеціального виховання для слабочуючих дошкільників (Б. Д. Корсунская і ін.).

Б.С.Преображенським була запропонована спеціальна класифікація туговухості в шкільному віці, призначена для визначення умов, за яких учні могли б нормально засвоювати програму.

Класифікація туговухості в шкільному віці

Види туговухості                                              

Причиною зниження слуху може слугувати як порушення проведення звука, так і порушення його сприйняття. В першому випадку людина страждає від кондуктивної туговухості, в другому – від нейросенсорної.                                           

Нейросенсорна туговухість

При цьому звук проводиться добре, але на стадії його „обробки” в закрутці виникають неполадки. Тому звук не просто погано сприймається, але і змінюється, інколи – до не впізнавання. Крім того, може знижуватись больовий поріг слухосприйняття.

У нейросенсорної туговухості (НСТ) є ще одна особливість: сприйняття мови на фоні шуму дуже важке, в той час як у здорових людей звуковий аналізатор успішно „виявляє” із нього важливі для нас звуки,  допомагаючи сконцентруватись на них, не звертаючи уваги на шум довкола.

НСТ по швидкості втрати слуху поділяється на:

- раптову: наступає впродовж декількох годин, найчастіше – вночі. Людина заснула як ні в чому не бувало, а при пробудженні з’ясовується, що не чує. Раптова форма НСТ найчастіше буває односторонньою;

- гостру: хвороба розвивається впродовж трьох діб;

- хронічну – коли людина відчуває постійне зниження слуху впродовж довгого часу. Ця форма захворювання буває прогресивною і стабільною. В останньому випадку погіршення слуху призупиняється.

Змішана туговухість

  Представляє собою комбінацію кондуктивної і нейросенсорної туговухості.

Серед причин, призводячи до цього виду захворювання, можна виділити три – основні:

  - перехід запалення із середнього вуха на внутрішнє (при отитах);

  - отосклероз (захворювання внутрішнього вуха);

  - вікові зміни.

У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.

Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на слова, якими користуються діти, які чують.

Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )

 Спадкові туговухість і глухота

Про спадкові хвороби чув, напевно, кожний. При спадкових хворобах інформація в деяких генах є неправильною. Ген може бути „сильним” („домінантним”) або слабким („рецесивним”). Якщо у одного батька дефектний ген домінантний, він хворіє відповідним спадковим захворюванням і велика вірогідність, що його дитина також буде хворіти ним.

Якщо у одного батька є дефектний ген, але він рецесивний, то сам батько не хворіє і у його дитини, швидше всього, цей ген ніяк себе не покаже, хоча і знаходиться в організмі. Така пасивність пояснюється тим, що подібний ген, отриманий від другого батька, - здоровий і він пригнічує носія спотвореної інформації.

Якщо батьки мають дефектні гени, то навіть не дивлячись на те, що вони слабкі, у дитини хвороба буде напевно.

Виділяються два типи спадкової глухоти.

Синдромна глухота – коли дефектний ген відповідає за формування відразу декількох органів і функцій. В такому випадку, крім ураження органу слуху,  буде виявлятись патологія і інших органів.Наприклад, глухота і патологія сітчатки ока (синдром Ушера), глухота і нефрит, запалення тканини нирок (синдром Альпорта), глухота і патологія щитовидної залози (синдром Пендреда)…

Несиндромна глухота проявляється тільки в порушенні слуху. І винен в цьому „вузькоспеціалізований” ген, правда, таких генів нараховують багато.Вже відкрито декілька сотень. „Спеціалізація” гена визначає причину глухоти. Один ген викликає атрезію (зарощування) слухового проходу, інший – нерухомість стремінця,третій – недорозвиток завитка…Несиндромна глухота зустрічається найбільш частіше (70 % спадкової глухоти)